Хоча шлях до жаданого снігового царства був далекий, час в дорозі під розмови, жарти, пісні і гітарний передзвін промайнув майже непомітно.
І ось практично через 2 дні ми у Карпатах, на гірнолижному курорті Драгобрат. Зима-хазяйка щедро укутала всю округу пухнастою сніговою ковдрою... Все навкруги сяяло білосніжною чистотою, і цим просторам, здавалося б, не було межі! Ми потрапили в справжню казку!
Перший день почався досить активно, адже усі учасники поїздки поспішали скоріше приступити до справи - тому невдовзі всі стояли на лижах. Тих, хто вже мав досвід катання, було одиниці, але спільними зусиллями та за допомогою інструктора майже за годину більшість вже штурмувала тренувальний спуск. І раз за разом відпрацьовувала навички: повороти, гальмування та падіння.
Так куди ж без них! Безумовно, серед нас були й такі, яким з першого ж дня з легкістю підкорилася гора «Близнюки» заввишки 800 м.
Попри те, що в поїздку відправилися студенти різних факультетів, і не усі були знайомі між собою, - допомагали один одному навіть тоді, коли самим ще було важко втриматись на лижах. Напевно саме у цих моментах складався фундамент дружнього колективу.
Не було жодного вечора, щоб хтось сумував.

Дружна компанія, веселі інтелектуальні ігри - все сприяло гарному провадженню часу, усі роззнайомились як слід, здружились. Щоранку ми їхали відпрацьовувати свою майстерність, щоб покорити ще більшу гору Стіг, яка вражала і, в той же час, манила своєю висотою та масштабом.
Останній день зустрів нас яскравою сонячною погодою, і ми вирушили по найбільшій кресельній дорозі України на гору, вершину якої чи то із-за хмар, чи то із-за туману навіть і видно не було. А на її вершині все білим-біло, ніби десь у потойбіччі.
Цей пейзаж неможна було порівняти з найдивовижнішими краєвидами, що відкривалися дорогою: гори, засніжені ялинки та сонячні промені, які намагалися пробитися крізь засніжені хмари. Саме там, сидячи на підйомнику, кожен напевно відчув подвійне неповторне відчуття висоти та подив від побаченого.
Дні промайнули дуже швидко, і нікому в останній вечір не хотілося залишати це казкове місце. Поверталися додому, дійсно, вже як одна велика сім\'я. Заїхавши у гості до міста Лева і відвідавши найцікавіші та найнеординарніші місця, усі з захопленням, майже усю ніч, ділилися враженнями від подорожі, переглядали фото, обмінювались контактами.
Це були, насправді, неповторні 9 днів мандрівки. Хотілося, щоб такі поїздки відбувались набагато частіше, адже саме в таких умовах пізнається справжня дружба, відчувається дух колективу і народжується відповідальність один за одного. Гадаю, що ми на цьому не зупинимось і після весняної сесії поїдемо підкорювати Кримські гори, але це вже буде інша історія...